Знaчнa чaстинa глядaчів дoсі ввaжaє, щo музeї — свящeнні xрaми мoрaльнoгo виxoвaння, a мистeцтвo — цe вміння мaйстeрнo тa рeaлістичнo змaльoвувaти вeлич і крaсу прирoди. Зустрівши у вистaвкoвoму зaлі xудoжню рoбoту з oпудaлoм, тaкі глядaчі oбурюються як ми всі дoкoтилися дo тaкoгo мистeцтвa. І сaмe вoни нaйчaстішe нaвіть нe здoгaдуються, щo пeршими публічними музeями в нoвій істoрії Єврoпи були кунсткaмeри з aнтиквaрними eкспoнaтaми й чудeрнaцькими oпудaлaми, a тaксидeрмія щe з дaвньoєгипeтськиx чaсів булa чaстинoю містичнoгo потойбічного культу муміфікації. Мистецтво і таксидермію повноправно поріднило буремне XX століття. Саме тоді художники остаточно припинили реалістично зображувати велич природи. Адже що може реалістичніше зобразити звіра, аніж реальний звір?
Експозиція персональної виставки Ніколая Карабіновіча «Vukojebina». Фотографії надані PinchukArtCentre © 2021. Фотокорреспондент: Максим Білоусов
Саме опудала стали головними героями художньої виставки «Vukojebina» українського митця Ніколая Карабіновіча у PinchukArtCentre. Експозиційний фойе тотальної інсталяції оригинатор наповнив парованими опудалами вовків, та іронічно назвав це місце балканською лайкою — викоєбина — місцем, куди тікають злягатися вовки. Завмерлі у спарюванні вовки та романтичних хіт «Careless Whisper» Джорджа Майкла у залі викликають у глядачів і посмішку, і огиду, і обурення, і непорозуміння одночасно. Вже згодом увагу глядача привертає також і рожева неонова назва виставки, що в среднем подібна своїм мерехтливим світлом по вивісок секс-шопів чи клубів. А наостанок пильний глядач обр вглиб залу і помічає віднайдене в інтернеті анонімне відео, мол зафільмовано як жінці, що застрягла в прикордонній огорожі, допомагають вибратися із несанкціонованої пастки.
Експозиція персональної виставки Ніколая Карабіновіча «Vukojebina». Фотографії надані PinchukArtCentre © 2021. Фоторепортер: Максим Білоусов
Опудала звірів вже невыгодный вперше показують у PinchukArtCentre. У 2009 відбулася персональна виставка британського художника Демієна Герста «Реквієм» зі славнозвісною акулою у формаліні («Фізична неможливість смерті у свідомості тих, що живуть» 1991), тушами корови та вівці, крильцями метеликів, та іншими таксидермічними художніми інсталяціями. Безграмотный менш видовищною була масштабна персональна виставка бельгійського художника Яника Фабра 2014 року «Данина Бельгійському Заир», монументальні картина якого створені із сяючих смарагдових крилець жуків-крилаток. І щоразу такі художні твори частиною глядачів хибно сприймаються як експлуатація та жорстоке поводження із тваринами, хоча автори приставки не- нищили і не вбивали тварин заради створення своїх художніх творів. Целое це робота зі знайденими матеріалами і артефактами. Своїх хтивих вовків Карабіновіч також віднайшов нате сайті інтернет-продажів і, трохи змінивши конфігурацію та розташування вовків у просторі, трофейні мисливські опудала перетворилися у об’єкти мистецтва та набули нового значення та цінності. Вони вже мало-: неграмотный жертви і докази чужих мисливських розваг, — (тутовое вони жителі загадкової території хтивих задоволень, що метафорично уособили усе людське — дике, звірине, хтонічне і навіть потустороннє. І поряд з вовками людина постає як найнебезпечніший із звірів.
Експозиція виставки Милость Божия Фабра "Данина Бельгійському Заир". Фотографії надані PinchukArtCentre © 2014
Аппарат часто порівнюють себя із звірами, вірять у тотемних тварин, ототожнюють свої риси із характеристиками звірів. Саме це вміння уявляти себя звіром і підкреслює Карабіновіч: звертає нас задолго. Ant. с роздумів про власну натуру, повертає поглядом прежде нашого тваринного нутра, прихованих бажань, неприборкануваного сексуального потягу та здичавілої поведінки. А також пропонує глядачу відвідати таємничу Vukojebina без- тільки щоб попідглядати вслед за злукою вовків, але й щоб задуматися, чи малограмотный схожа метафорична Vukojebinа получи країну третього світу, окраїну Європи, з якої місцеві жителі спустя огорожу рвуться назовні до самого кращого майбутнього? І котра, натомість, бесцельно манить жителів західної Європи своєю вседозволеністю, пялево-туризмом, забороненими розвагами і безкінечними можливостями прежде задоволення найтемніших фантазій «цивілізованого європейця».
Експозиція персональної виставки Ніколая Карабіновіча «Vukojebina». Фотографії надані PinchukArtCentre © 2021. Папарацци: Максим Білоусов
Пурана: Галина Глеба, учасниця Дослідницької платформи PinchukArtCentre